Гостем нашого інтерв`ю став легендарний футболіст, ім’я якого добре відоме кожному прихильнику спорту, – Владислав Ващук. Його життєвий шлях є прикладом того, як спортивний дух, дисципліна та прагнення досягати більшого можуть знайти нове значення поза футбольним полем. Завершивши блискучу кар’єру у спорті, Владислав свідомо обрав шлях служіння Батьківщині, приєднавшись до лав Національної гвардії України.
– Ви розпочали карʼєру у футболі і досягли значних успіхів у «Динамо» та збірній України. Що стало переломним моментом, коли Ви вирішили змінити футбольний м’яч на військовий однострій?
На початку повномасштабного вторгнення я разом із дітьми пережив два тижні окупації в Гостомелі. Це були дуже складні дні, але нам вдалося вибратися. Згодом я дізнався, що російські окупанти на бронетранспортерах захопили будинок і зрештою зруйнували його зсередини.
Після цього я зрозумів, що не можу залишатися осторонь. Хотілося якось допомогти, тож я почав організовувати благодійні футбольні матчі, щоб підтримати наших військових. Одного разу до мене звернувся командир медичної роти штурмової бригади «Буревій». Він попросив допомогти організувати матч із легендами футболу. Я одразу погодився. Це був момент, який усе змінив. Після матчу мені запропонували приєднатися до їх бригади, а саме стати санітаром у медичній роті та супроводжувати важкопоранених бійців у машині швидкої допомоги і стабілізувати їхній стан на шляху до лікарні.
Я без вагань погодився. Це був усвідомлений крок, бо я хотів не просто допомагати, а робити це максимально ефективно. Для мене важливо, щоб мої діти жили у вільній та мирній Україні, і я готовий докласти всіх зусиль, щоб наблизити нашу перемогу.
– Чи проходили Ви додаткові навчання перед тим, як потрапити до медичної роти, чи вже мали необхідні навички з цивільного життя?
У мене не було ні медичної освіти, ні якихось особливих навичок, коли я прийшов до Нацгвардії. Але була мотивація, і я всьому вчився вже на місці. Спочатку це були базові речі, як накладати турнікети, зупиняти кровотечу. Потім, паралельно з навчанням, почав брати участь у евакуації поранених. Це не те, щоб навчання за партою – це був справжній досвід у реальних умовах.
Кожен виїзд, як окремий урок. Постійно чогось нового вчився, аналізував помилки разом із командою, думали, як зробити евакуацію ще кращою. Це було навчання в житті, і саме цей досвід став основою для моєї роботи.
– На яких напрямках ви здебільшого працювали?
Ми працювали майже по всій лінії фронту. Куди командир казав їхати – туди і прямували, без жодних вагань. Окрім виконання завдань, я зрозумів, що можу бути корисним ще й як ресурс. Почав активно спілкуватися з різними фондами, зокрема з французькими, американськими, англійськими партнерами. Вони дуже допомагали: і каретами швидкої допомоги, і необхідним обладнанням, яке неабияк виручало під час евакуацій.
– З чим пов`язана Ваша поточна діяльність і що входить до Ваших повсякденних службових обов`язків?
Зараз я працюю старшим офіцером реабілітації в медичному центрі Нацгвардії. У мої обов’язки входить розробка та впровадження методик реабілітації для наших поранених бійців, у тому числі разом з командою працюємо над напрямком ментального здоров’я.
Хлопці, які пройшли бойові дії та повертаються додому, мають отримувати підтримку для адаптації. Ми забезпечуємо спілкування з психологами та створюємо всі умови, щоб вони могли повернутися до нормального життя й успішно соціалізуватися.
– Як змінилося Ваше життя після того, як ви потрапили до війська? Що було найбільш складним в адаптації?
Найскладніше – це те, що форма стала для мене звичною частиною життя. Спочатку я одягав її лише на завдання, а тепер майже весь час проводжу у військовому. Звикаєш до цього дуже швидко. Ще одним викликом були перші бойові виїзди. Пам’ятаю нашу роботу під Куп’янськом — це був переломний момент для мене. З кожним виїздом я відчував, як додається рішучості, а адреналін допомагав діяти ще впевненіше. Там, на сході, я ніби знайшов себе. Інші могли боятися, а мене це лише більше мотивувало.
– Що саме привернуло Вас до Національної гвардії серед інших військових формувань?
Передусім, рівень підготовки. У Нацгвардії дуже потужна навчальна база, і знання постійно закріплюють практикою. Новачки працюють поруч із досвідченими бійцями, що дозволяє швидше навчатися. Я прийшов сюди вже з певним багажем знань і одразу включився в роботу. Якщо хтось знав і вмів більше – для мене це був стимул розвиватися далі.
– Наразі Ви проходите курси L1 у Київському інституті НГУ. Що мотивувало Вас розпочати навчання після служби у медичній роті?
Я вважаю, що кожний військовослужбовець має бути всебічно підготовленим, тобто знати не лише свою сферу, а й розумітися на тактиці, зв’язку, управлінні та в інших напрямках. Це дає змогу ефективно діяти в будь-якій ситуації, приймати рішення і бути корисним команді. Я хотів стати тим, хто здатен мислити ширше й виконувати завдання поза межами своєї спеціалізації.
– Які очікування Ви мали перед навчанням? Чи справдилися вони?
Якщо чесно, спочатку я навіть не розумів, як це буде виглядати. Але коли почав навчання, усе стало на свої місця. Викладачі детально пояснили, як правильно поєднувати різні знання і вміння. Це схоже на футбол: Лобановський завжди казав, що гравці мають бути універсальними — вміти працювати в будь-якій ситуації на полі. Так само й тут: ти вчишся бути універсальним офіцером, який може адаптуватися до будь-яких викликів.
– Як Ви оцінюєте рівень викладачів і навчальну програму? Що Вам сподобалося найбільше?
Не знаю, з чим порівнювати, але мені подобається, що тут усі напрямки подаються структуровано й стисло. А якщо зануритися глибше, то викладачі використовують і літературу, і приклади з реальних подій, які зараз відбуваються на фронті. Ми вчимося на реальних кейсах, і це дозволяє йти в ногу з часом, адаптуючись до ситуації.
– Як ці курси допомагають підготуватися до виконання складних завдань в Національній гвардії?
Я вважаю, що курси L1 – це дійсно дуже корисно, особливо коли йдеться про підготовку до складних завдань. Тут нас вчать саме того, що потім можна використовувати безпосередньо на фронті. Приїжджаєш, і вже чітко розумієш, як діяти в різних ситуаціях.
Плюс, якщо потрібно, ми можемо підтримати командирів, запропонувати якесь свіже бачення чи підхід. Бо буває, що з боку легше оцінити ситуацію. Це реально круто, адже такі знання і вміння додають впевненості й готують нас до різних ситуацій, які можуть виникнути.
Ви провели вже певний час у Київському інституті НГУ. Яке сформувалося загальне враження про навчальний заклад?
Інститут справляє надзвичайно позитивне враження! На мою думку, це сучасний освітній осередок Нацгвардії, де навчальний процес максимально відповідає актуальним потребам. Високий рівень підготовки помітний одразу, і це надихає не лише тих, хто вже навчається, але й мотивує молодих офіцерів, які лише починають свій професійний шлях. Тут формують універсальних фахівців, готових ефективно реагувати на будь-які виклики.
Якби Вас попросили розробити спеціальний курс для спортсменів у Київському інституті НГУ, що б Ви включили до його програми?
Насамперед, курс має відповідати сучасним вимогам військової підготовки. Основний акцент я б зробив на методиках, які розвивають витривалість, силу і функціональну мобільність. Наприклад, особливу увагу слід приділити зміцненню спини, преса та загальної фізичної стійкості, адже це критично важливо для виконання надзвичайних завдань у польових умовах.
Також потрібно працювати над профілактикою травм. Важливо, щоб усі вправи були спрямовані не лише на розвиток фізичних показників, але й на мінімізацію ризиків для здоров’я під час виконання бойових завдань. Збалансований підхід дозволить спортсменам залишатися у формі й ефективно застосовувати свої навички на практиці.
Що б Ви побажали молодим людям, які розмірковують про можливість проходження курсів L1 або вступу до Київського інституту НГУ?
Людина або діє, або стоїть на місці. Тому, якщо хтось дійсно хоче служити в Нацгвардії, йому обов’язково треба пройти навчання в інституті. Тут дають всі базові знання, які потрібні для того, щоб виконувати завдання, які ставить командування.
Інтерв’ю з Владиславом Ващуком стало надзвичайно натхненним та змістовним. Його мотивований шлях від футболіста до військового, а також погляди на курс L1 та роль Нацгвардії в сучасному світі, ще раз підкреслюють важливість бути готовим до будь-яких викликів і постійно працювати над собою.
Для тих, хто тільки замислюється над вступом до лав захисників України, це можливість зробити впевнений крок до великої та важливої місії.
